Ми можемо переконувати себе, що все гаразд, але тіло вже стискається, завмирає або втрачає енергію. Це не ворог і не поломка. Часто це спосіб психіки повідомити: у цій ситуації є щось важливе, чого ми поки не можемо визнати.
У терапії ми не змушуємо симптом зникнути. Спершу вчимося бути поруч із відчуттям, розрізняти його й пов’язувати з контекстом: де я сказала «так», коли хотіла «ні»; де бажання стало небезпекою; де звичний контроль захищає від зустрічі з невідомим.
Тілесна правда не завжди дає готову відповідь. Але вона повертає напрямок. Коли контакт із собою стає точнішим, рішення перестає бути лише логічною конструкцією і стає тим, що справді можна прожити.
Терапевтична зміна починається там, де досвід отримує достатньо уваги й простору.Повернутися до всіх статей ↗